Цікава інформація

 Поради батькам

Дитяча агресивність

Агресія: «за» і «проти»

(на думку Генріха Перенса)

«За»

Агресія – самозахисна поведінка, настійлива, неворожа, спрямована на досягнення мети та тренування.

Дитина в цьому випадку поводиться агресивно, щоб самоствердитися, взяти гору в якій-небудь ситуації, а також удосконалити свій досвід. Така поведінка служить для захисту потреб, власності, прав та тісно пов’язана як із задоволенням власних бажань, досягненням мети, так із здатністю до адаптації.

Дитина хоче щось зробити, але в неї виходить. Нормально, що в цій ситуації вона може розсердитися. Не треба в цей момент сварити дитину. Краще дати дитині можливість «посердитися». Наприклад, побити боксерську грушу або подушку, порвати газету. А потім навчити, що можна розсердитися і сказати собі: «Я все одно зроблю це!». Тоді обов’язково все вийде. І тоді не треба буде сердитися.

Цей тип агресії є важливим засобом розвитку пізнання й здатності покладатися на себе. Він спонукає до необхідної конкуренції, яка в своїй основі не є ворожою й деструктивною.

Безумовно, прояви цього типу агресії природні до здорового адаптування до середовища.

«Проти»

Агресія – ворожа, тобто злостива, неприємна поведінка, що завдає болю оточенню.

Ненависть, лють, задерикуватість, бажання помститися також можуть бути формою самозахисту, однак породжують багато особистих проблем і змушують страждати оточення.

Ворожість можуть викликати і активізувати сильні неприємні переживання. Крім того, ворожа агресивність може бути викликана відвертим бажанням завдати комусь болю та отримати від цього особливе задоволення.

Нестерпні стрес і біль змінюють агресивність, яка нікому не шкодить, на протилежну, викликану бажанням усунути джерело болю або стресу. Тобто виникає тип агресії, який набуває рис внутрішнього бажання заподіяти шкоду або знищити щось у своєму оточенні, що стає джерелом надзвичайного невдоволення.

Оскільки агресивність неоднорідна, в різних ситуаціях потрібно діяти по-різному. В одних випадках потрібно підтримати дитину, а в інших – захистити від агресивності. Інакше кажучи, важливо розуміти: дії дитини самозахисні чи ворожі, і чи не переносить вона свою лють з винного на безвинного.

 Ваше завдання – навчитися розбиратися в психологічних особливостях дитячої поведінки та допомогти дітям адаптуватися до навколишнього світу:

Ø   Підтримувати здорову наполегливість, старання для досягнення мети;

Ø   Концентрувати енергію дитини, для того щоб отримати бажаний результат;

Ø   Допомагати дитині звільнитися від непотрібної агресії до інших, до себе, до суспільства.

Пам’ятайте!

Мова йде не про те, щоб вибити ворожість палицею. Фізичні покарання, обмеження, утиски ніколи не допоможуть впоратися дитині зі своїми агресивними почуттями. Швидше навпаки, покарання сприяє підтриманню агресивної поведінки й накопиченню негативних почуттів.

Коли діти діють агресивно або роблять боляче одне одному, ми можемо припускати, що раніше вони самі страждали і їхнє емоційне «я» уражене. Уражання нашої самоповаги, почуття любові до себе є головним джерелом подібних вчинків. Дитина, яка демонструє ворожу поведінку, відчуває гнів, нехтування, незахищеність тривогу та образу. Вона або не здатна, або не може, або боїться висловити те, що відчуває.

Дитина стає агресивною не водночас. Спочатку вона висловлює свої потреби в пом’якшеній формі. Але дорослі зазвичай не звертають на це уваги, доки не з’являться надто серйозні проблеми в поведінці.

 Що може викликати

агресивні почуття і дії наших дітей

(на думку психолога

Ю. Б.Гіппенрейтер)

1.                 Накази, команди.

«Зараз же перестань», «Забери!», «Винеси відро!», «Швидко в ліжко!», «Щоб я більше цього не чув!», «Замовкни!»

У цих категоричних висловах дитина відчуває неповагу до себе. Такі слова викликають почуття покинутості. Особливо коли дитина має проблеми і намагається поділитися ними з батьками. У відповідь діти звичайно опираються, «бурчать», ображаються, виявляють упертість.

2.                 Попередження, застереження, погрози.

«Якщо ти не перестанеш плакати, я піду», «Дивися, щоб не стало гірше», «Ще раз це повториться, я візьму пасок», «Не прийдеш вчасно, тримайся…»

Погрози та попередження погані тим, що за постійного повторення діти до них звикають і перестають на них реагувати. Тоді деякі батьки від слів переходять до діла і швидко проходять шлях від слабких покарань до більш сильних, а часом і до жорстких: вередливого малюка залишають самого на вулиці, двері зачиняють на ключ і останній крок – починають застосовувати фізичні покарання.

3.                 Мораль, повчання, проповіді.

«Ти зобов’язаний поводитися так, як належить», «Кожна людина повинна працювати», «Ти повинен поважати дорослих».

Звичайно, діти з подібних фраз не дізнаються нічого нового. Нічого не зміниться від того, що вони слухатимуть це «всоте». Вони відчувають тиск зовнішнього авторитету, інколи провину, а найчастіше все разом.

Річ у тому, що моральні основи й моральну поведінку виховують не стільки слова, стільки атмосфера в сім’ї через наслідування поведінки дорослих, особливо батьків.

4.                 Постійні поради, намагання все вирішити за дитину.

«А ти візьми і скажи…», «По-моєму треба…», «Я б на твоєму місці…».

Діти не схильні дослухатися до наших порад. А інколи вони відверто повстають: «Без тебе знаю», «Тобі легко казати», «Ти так вважаєш, а я по-іншому».

Кожній дитині властиве право бути незалежною, приймати самостійні рішення. Щоразу коли ми щось радимо дитині, ми ніби даємо їй зрозуміти, що вона ще мала й недосвідчена, а ми розумніші за неї, наперед все знаємо.

Така зверхня позиція дратує дітей, а головне, не залишає в них бажання розповісти докладніше про свою проблему.

Невідомо, чи захоче дитина ще раз розповісти вам про щось важливе.

Як часто діти самі приходять до того, що ми їм перед цим радили! Але важливо, щоб вони самі прийняли рішення – це їхній шлях до самостійності.

5. Докази, нотації, лекції.

«Слід би знати, що перед їжею треба мити руки», «Усе через тебе!», «Даремно я на тебе покладалася», «Завжди ти…».

Це викликає в дітей або активний захист, або пригніченість, розчарованість у собі та своїх  стосунках із батьками. В такому разі в дитини формується низька самооцінка: вона починає думати, що й справді погана, безвільна, ненадійна. А низька самооцінка породжує нові проблеми.

Спробуйте звертати увагу не тільки на негативні, а й позитивні сторони вашої дитини. Не бійтеся, що похвальні слова на її адресу зіпсують дитину. Подумайте, а чи добре самим нам жилося в умовах постійного бомбування критикою з боку найближчої людини? Чи не чекали б ми від неї добрих слів, не сумували б за ними?

6. Ображання, висміювання.

«Плакса-вакса», «Не будь лапшою», «Ну, просто бовдур!», «Який же ти ледащо!»

Усе це найкращий спосіб відштовхнути дитину й допомогти їй розчаруватися в собі. Звичайно, діти в таких випадках ображаються й захищаються: «А сама яка?», «Ну й буду таким!».

7. Випитування, розслідування, здогадування.

«Ні, ти все-таки скажи», «Що ж усе-таки трапилося? Я все одно дізнаюся», «Чому ти знову отримав двійку?», «Ну чому ти мовчиш?

І справді хто з нас любить коли його виводять на чисту воду? За цим може наступити захисна реакція, бажання уникнути контакту.

Утриматися в розмові від запитань дуже важко і все ж краще змінити питальні речення та стверджувальні. Часом різниця між питанням та стверджувальною фразою може здаватися майже непомітною. А для дитини, що переживає, ця різниця велика: запитання сприймається як холодна цікавість, стверджувальна фраза – як розуміння й підтримка.

8. Вдаване співчуття на словах, умовляння.

 Звичайно, дитина потребує співчуття, однак є ризик, що слова «я тебе розумію», «я тобі співчуваю» прозвучать надто формально. Іноді замість цього краще промовчати, притиснувши її до себе. А у фразах на зразок «заспокойся», «не звертай уваги», «перемелеться, мука буде» вона може почути байдужість до її турбот, відкидання або применшення її страждань.

9. ігнорування: «Відчепися», «Не до тебе», «Завжди ти зі своїми скаргами».

Як ми можемо допомогти дитині?

Поведінка – це ще не проблема. Це тільки ключ до проблеми.

Якщо дитина поводиться агресивно, це означає, що спалахнуло червоне світло й так само, як на переході вулиці, вам слід стати й подумати: що таке переживає дитина, що змушує її діяти агресивно?

Спробуйте зрозуміти свою дитину та її почуття. Це не означає, що ви маєте виправдовувати її вчинки. Адже, коли ми розуміємо поведінку нашої дитини, ми здатні діяти розумніше, отже, маємо більше шансів на те, що обрана нами стратегія спрацює.

Батькам слід пам’ятати:

1.Найкращий спосіб уникати агресивності дитини – виявляти до неї більше уваги і ласки, яких вона так потребує.

2.Батьки мають стежити за своєю поведінкою у сім’ї.

3.Найкращий спосіб виховання – єдність дій та власний приклад.

4.Не можна використовувати фізичних покарань.

5.Допомагайте дитині знаходити друзів.

6.Перешкоджайте негативним проявам агресивності, зокрема ворожості, скутості.

7.Пояснюйте наслідки агресивної поведінки.

8. Враховуйте у вихованні і навчанні особистісні риси дитини.

9. Давайте дитині задовольнити потребу у самовираженні і самоствердженні.

10. Обмежуйте перегляд відеофільмів зі сценами насильства. Це стосується і комп’ютерних ігор.

11. Заохочуйте дитину до навчання, до участі у культурних заходах, спортивних секціях.

 Як запобігти обману?

1.    Сприймайте дитину безумовно. Любіть її не за те, що вона гарна, розумна, здібна, добре навчається, допомагає. Любіть її просто за те, що вона є.

2.   Можна висловити своє незадоволення окремими діями дитини, але не дитиною загалом.

3.   Будьте вірними своєму слову, обіцянкам. Навіть якщо є об’єктивні причини і через якісь обставини ви не зуміли дотриматися своєї обіцянки, не вважайте негідним для себе пояснити дитині причину, з якої порушили її.

4.   Будьте відвертими з дитиною. У побудові правильних і чесних відносин украй важливе бажання дитини бути з вами відвертим. Це бажання можна й потрібно стимулювати. Інколи ви самі можете стати ініціатором ігрової ситуації, де дитина, яка потрапила в скрутне становище, наприклад зламала квітку у вазі, має зробити свій внутрішній вибір на користь правди. При цьому можете сказати, що ви знаєте, хто зламав нещасливу квітку, і краще було б, щоб малюк поділився неприємною новиною раніше, оскільки спільними стараннями можна було б змінити ситуацію. Величезну роль тут відіграє ваша доброзичливість у словах та інтонації.

5.   Можна засуджувати дії дитини, але не почуття, хоч якими б небажаними чи недозволеними вони були. Якщо ці почуття з’явилися, отже для цього є підстави.

6.   Незадоволення діями дитини не повинно бути систематичним, інакше воно переросте у її неприйняття.

7.   Поступово, але неухильно знімайте із себе турботу та відповідальність за особисті справи вашої дитини і передавайте їх їй.

8.   Оцінюйте наслідки. Коли дитина вперше говорить неправду, необхідно пояснити їй наслідки цього вчинку. Зробіть це без сторонніх. Пояснення необхідне, воно дозволить дитині зрозуміти, що вона не одна у світі, що кожний вчинок має свій відголос – позитивний й негативний. Таке пояснення допоможе їй навчитися думати про майбутнє. Дайте змогу дитині самій залагоджувати наслідки її дій або бездіяльності. Тільки тоді вона дорослішатиме і ставатиме «свідомою».

9.   Карайте дитину, залишаючи без хорошого, а не робіть їй погано.

10.    Умійте прощати. Якщо ви ввели вдома «статусні» взаємини, без знижки на вік малюка ви ризикуєте виховати замкнену і боязку людину. Адже, даючи маху, дитина думає перш за все, що на неї чекає невідворотне і строге покарання. Відчуття самозбереження і бажання уникнути стає визначальним чинником в поведінці. І тут до брехні – один крок.

11. Посмійтеся разом. На несуттєву брехню можна відповісти з гумором. Насамперед це  стосується маленьких дітей, які роблять перші спроби обманути. Залишаючись у рамках гри, ми ніби говоримо дитині: «Ти знаєш, що я знаю». Наш гумор дає дитині відповісти так само весело.

12.    Заохочуйте чесність. Не залишайте непоміченим момент, коли ваша дитина зізналася вам у чомусь. Повірте, що такі миті в житті дитини дуже важливі. Адже вона робить свій вибір. Не забудьте пояснити, в чому її помилка, але змістіть акцент на момент істини – на те, що ви пишаєтесь тим, що ваш малюк росте чесною людиною.

13.    Подавайте власний приклад. Пам’ятайте: ваша дитина – це до великої міри ваш відбиток. Вона звертає увагу на те, що ви минаєте, навіть не озираючись. Ви виховуєте нечесну людину тоді, коли припускаєте можливість збрехати у присутності дитини. Інколи в цій брехні дитині відводиться визначена, нехай на перший погляд безневинна брехня. Наприклад: «Підійди, будь ласка, до телефону і скажи, що мами вдома немає», - кажете ви і закладаєте цим фундамент для майбутньої брехні.

14.    Любіть своє дитя. Якщо ви любите свою дитину – не уникайте шансу дати їй це відчути. Повторюйте частіше ці заповітні слова: «Я тебе дуже, дуже люблю»! Навіть якщо дитина вчинила щось погане, все одно повторіть, що любите її. Так ви розвинете в душі малюка упевненість, що попри здійснені ним помилки він все одно улюблений і дорогий вам, що ви засуджуєте його вчинок, а не особистість загалом.

БАТЬКІВСЬКІ РАДОЩІ ТА ТРИВОГИ

Діти народжуються з любові й для любові. Радуйте ваших дітей.

Не чекайте, що діти здійснять ваші мрії. Вони мають свої мрії, допоможіть дітям здійснити їх.

Не жертвуйте для дитини своїм життям, коханням, роботою. Дітям ці жертви не ідуть на користь. Ставтеся з повагою до дитячих почуттів, справ. Дитинство – це не підготовка до життя, дитинство – це теж життя.

Коли дитина з вами розмовляє, слухайте її уважно, співчутливо.

Не випробовуйте чесність дитини, якщо не хочете, щоб вам брехали.

Дозвольте дитині мати особисте життя.

Поважайте вашу дитину, як ви поважаєте інших людей.

Не захищайте дитину від життєвих обставин та наслідків її поведінки, бо діти навчаються тільки на власному досвіді.

Не скупіться на ласку: поцілунки, обійми, лагідне слово. Це потрібно і вам, і дитині.

Не займайтеся вихованням, коли ви втомлені, погано почуваєте. Спочатку відпочиньте.

                                        

                                  

Як оцінити батьками шкільні успіхи своїх дітей

Правило 1: ЗАСПОКОЙТЕСЯ.

Сконцентруйте свою увагу на диханні: один, два,... десять... Відчуйте спокій, рівновагу. Згадайте про свої колишні «успіхи». «Постійте в черевиках» своєї рідненької дитини. А тепер можна починати розмову, а може... допомагати розбиратися у складному завданні, а може... Пам’ятайте, що спілкуватися в люті, роздратуванні – все одно, що включити в автомобілі «газ» і натиснути на гальма.

Правило 2: НЕ ПОСПІШАЙТЕ.

Старий, вічний педагогічний гріх. Ми очікуємо від дитини все і зараз. Ми вимагаємо негайних успіхів, іноді не отримуємо їх, але при цьому не уявляємо, що нашкодили. Нам потрібно, щоб дитина вчилася сьогодні добре, ми примушуємо її – вона вчиться, але стає зубрилкою й не навидить учіння, школу, а може й ...вас.

Правило 3:БЕЗУМОВНА ЛЮБОВ.

Ви любите свою дитину, незважаючи на її успіхи в школі. Вона відчуває вашу любов, і це допомагає їй бути впевненою в собі, долати невдачі. А як же ставитися до невдач?.. Вони вас можуть засмучувати, але не більше.

Правило 4: НЕ БИЙТЕ ЛЕЖАЧОГО.

Двійка, а для когось і четвірка – достатнє покарання, тому недоцільно двічі карати за одні й ті ж помилки. Дитина очікує від батьків не докорів, а спокійної допомоги.

Правило 5 : ОБИРАЙТЕ НАЙГОЛОВНІШЕ.

Щоб позбавити дитину недоліків, намагайтеся вибрати один – той, якого ви хочете позбавитися найбільше. Порадьтеся із дитиною та з’ясуйте, які труднощі найзначущі для неї самої. Але якщо вас обох турбує, наприклад, швидкість читання, не вимагайте одночасно й виразності, і переказу.

Правило 7 (головне): ХВАЛІТЬ – ВИКОНАВЦЯ, КРИТИКУЙТЕ – ВИКОНАННЯ.

Дитина схильна будь-яку оцінку сприймати глобально, вважати, що оцінюють всю її особистість. Вам під силу допомогти відокремити оцінку особистості від оцінки її роботи.

Правило 8 (найважче):ПРАВИЛЬНА ОЦІНКА

Оцінка має порівнювати сьогоднішні успіхи дитини з її вчорашніми, а не тільки з державними нормами оцінювання та невдачами сусідського Івана.

Правило 9: НЕ СКУПІТЬСЯ НА ПОХВАЛУ.

Будуючи стосунки із своєю дитиною, не орієнтуйтеся тільки на шкільні оцінки. Немає такого двієчника, якого немає за що похвалити.

Правило 10: СТАВТЕ ПЕРЕД ДИТИНОЮ КОНКРЕТНУ ТА РЕАЛЬНУ МЕТУ.

І вона спробує її досягти. Не спокушайте дитину метою, якої неможливо досягти.

Правило 11: НЕ РВІТЬ ОСТАННЮ НИТКУ.

Досить часто дорослі вимагають: щоб зайнятися улюбленою справою (хобі), дитина повинна виправити свою успішність у навчанні. В ряді випадків така заборона має стимульний характер і справді спонукає дитину до навчання. Так буває тоді, коли справи з навчанням ще не зовсім запущені й до нього ще є інтерес. Якщо ж його вже немає, а в дитини є хобі, галузь живого інтересу, то її треба не забороняти, а всіляко підтримувати, бо це та ниточка, за яку можна витягнути дитину до активного життя в навчанні.

Щоб усі правила виявилися ефективними, необхідно їх об’єднати: дитина має бути не об’єктом, а співучасником своєї оцінки. Її слід навчати самостійно оцінювати свої досягнення. Вміння себе оцінювати – необхідний компонент уміння вчитися, головного засобу подолання труднощів у навчанні.

Закони розумно   організованого      сімейного виховання школярів

1. Пам’ятайте,що навчання – один із найскладніших видів праці, а розумова сила й здібності дітей неоднакові.

2. Не можна вимагати від дитини неможливого. Важливо визначити, на що вона здатна у даний час навчальної діяльності, як розвивати її розумові здібності.

3. Навчання не сприяє розвитку учня,якщо воно вимагає від нього механічної роботи, зазубрювання, а не напруження розумових сил, пізнавальної активності, мислення та дії.

4. Найпростіший метод виховання, що не вимагає ні часу, ні розуму – побити дитину й цим озлобити її чи   зламати. Виключайте крик, насилля й командно – наказовий тон. Вони викликають протидію дітей, психічні травми, придушують бажання та інтерес до навчання, примушують шукати порятунок в обмані.

5. Розвивайте цікавість, інтелектуальні бажання, ініціативу й самостійність дитини в навчанні та в усіх її справах.

6. Пам’ятайте, що згідно з науково обґрунтованими нормами, над виконанням усіх домашніх завдань учень першого класу має працювати не більше однієї години, 2-го класу –1,5 годин, 3-4 класів – до 2-х годин.

7. Не дозволяйте дитині сидіти над виконанням домашнього завдання більше встановленого часу. Це відіб’ється на її здоров’ї та розумовому розвитку.

8. Не хвилюйтеся, якщо ваша дитина отримає за виконану роботу не таку оцінку, як вам би хотілося. По-перше,оцінка має виховну роль, а по-друге, це не остання робота й не остання оцінка.

9. Дайте можливість дитині самостійно пізнати радість успіху в навчанні, визначити індивідуальну стежку в розумовій праці.

10. Перевіряйте виконані дітьми домашні завдання, особливо на першому етапі навчання. Але вашими оцінками має бути «задоволений» та «не задоволений». Можна додати слово «дуже». І будьте впевнені, що завтра ваша дитина буде дуже старатися, щоб ви були нею задоволені.

11. Здоров’я дитини – крихка кришталева куля, а тримають її три атланти: спадковість, спосіб життя й середовище. Організуйте правильний режим життя, харчування й відпочинку.

12. Організовуючи різні ігри й види навчальних занять дітей, приділяйте увагу фізичному розвитку й особливо розвитку дрібних м’язів (пальців та рук). Від цього залежить почерк дитини, якість малювання, гри на музичних інструментах.

13. Обов’язково помічайте й заохочуйте навіть мало помітні успіхи дітей у навчанні й поведінці, використовуючи для цього слова похвали, поцілунки й різні види морального заохочення.

14. Батько і мати – найкращі вихователі, вони повинні впливати на поведінку своїх дітей навіть тоді, коли  їх немає вдома.

Пам’ятайте, що дитина – джерело життя своїх батьків. Як у краплині води відбивається сонце, так у дітях відбивається вся організація життя сім’ї, працьовитість, духовне багатство й моральна чистота матері та батька.

Любові та взаєморозуміння, успіху вам і  вашим дітям!

                                                      

Вирази, які боляче травмують дитячі душі, вирази, яких бажано уникати:

                                    

Я тисячу раз тобі казав…

Невже тобі не зрозуміло, що…

Скільки разів треба повторювати…

Всі люди…, а ти…

Ну на кого ти схожий?..

Що ти до мене причепилась?..

Ти такий, як твій батько (мати)…

Вирази, які бажано вживати якомога частіше:

                                    

Ти в мене такий хороший!

Порадь мені, будь-ласка…

Ти мене завжди правильно розумієш…

Ти в мене молодець!

Як я тобі вдячна!

Які в тебе чудові друзі!

Как хвалить ребенка?

Похвала – дело очень важное, но и довольно тонкое. Сейчас, под влиянием американской модели воспитания, многие молодые родители активно хвалят своих детей. Возможно, пытаются компенсировать свой недостаток похвалы в детстве. А возможно – беспокоятся за будущую самооценку своего чада.

В любом случае мнение, что похвала – панацея от всего – ошибочное. Ведь если неправильно пользоваться этим инструментом, можно существенно навредить самооценке ребенка и отношениям с ним.

Поэтому важно знать основные правила похвалы.

                              

Хвали, но не навреди

Как мы обычно хвалим детей? Говорим, например: «Какой ты молодец!», «Хороший мальчик (девочка)!», «Вот это ты правильно сделал!». А иногда говорим «Как ты хорошо помыл посуду! Никто в мире так не моет посуду как ты!».

На первый взгляд, вроде бы очень позитивные фразы. Но попробуйте сейчас представить себя в роли ребенка, которому так говорят. Что вы чувствуете? Действительно ли вам на 100% хорошо от этого? Мне, например, не очень бы хотелось услышать такую похвалу. И вроде бы приятно, а какой-то осадок в душе остается. Получается, что я молодец, я хорошая, только тогда, когда делаю определенные действия. А значит, если я их делать не буду -  я стану плохая. Обидно, злостно, грустно. Попахивает совсем условным принятием и любовью «за что-то».

Примерно так же чувствуют себя и дети. Они как бы «прочитывают» негласный подтекст послания родителя. А все потому, что в данном случае похвала построена на оценочном суждении. «Хороший, молодец, правильно». А значит, есть и плохой, и не молодец, и неправильно.

Вывод: любая оценка – хорошая или плохая – вредит формированию здоровой самооценки ребенка.

Как хвалить?

Вы спросите, как же тогда выразить свое восхищение, радость, гордость и пр. при общении с ребенком?

 Как же тогда его хвалить? Очень просто.

Первое - вместо логической оценки его действий – говорите о себе!

Второе – выражайте не оценку, а свое чувство, отношение к его поступкам. «Я рада (рад), что ты это сделал!», «Я восхищаюсь тем, какой(какая) ты у меня!». «Я горд, что у меня такой сын(дочь)!» и т.д.

Вот сравните:

Сын сходил в магазин и купил продукты.

Мама (прямая, оценочная похвала): «Правильно, что сходил! Ты у меня молодец, хороший сын!».

Мама (непрямая, безоценочная похвала): «Сын, я так рада, что ты сходил в магазин и помог мне с продуктами! Теперь я все успею приготовить к приходу гостей».

Чувствуете разницу?

Когда мы хвалим ребенка, выражая при этом свое чувство или отношение к его действиям, ребенок чувствует искренность родителя и «читает» это сообщение как поощрение его действий. Он думает «я способен хорошо сделать это дело». Когда же родитель использует оценочное суждение, еще и преувеличенное («никто так не сделает, как ты!»), ребенок «читает» в этом: «Я нужен родителям только тогда, когда делаю это» или «Я знаю, что не совсем такой уж хороший, поэтому меня, скорее всего не за что хвалить?

                                    

На самом деле, «правильной» похвалы не может быть много. Чем больше родитель выражает своих чувств и проявляет отношение к тому или иному действию ребенка, тем лучше становится его контакт с собственным чадом. Формируется взаимное доверие и искреннее общение. И не важно, радуется папа тому, что сын помыл пол – или восхищается тем, что он закончил институт с отличием.  Главное, чтобы чувства выражались. И напрямую их адресату.                             

Впрочем, хочу заметить, что не только приятные чувства важно говорить ребенку. Если родитель, например, зол или недоволен каким-то его действием или бездействием, важно говорить и об этом. Но опять же – не в оценочной форме, а используя «Я-сообщение» и называя свое чувство при этом.

Например: «Я очень зол на тебя, сын, за то, что ты не сходил в магазин!». Такое послание ребенок скорее услышит, нежели фразу типа «Какой ты ленивый, ты опять не сходил в магазин!».

                                          

Важно выражать действительно искренние чувства ребенку. И приятные, и неприятные. Ведь дети как никто хорошо чувствуют фальшь. А это чревато недоверием к родителям, отгороженностью или агрессивностью, а также формированием низкой самооценки ребенка».

Напоследок – потренируемся!

                                                     
 Попробуйте составить свое обращение к ребенку с использованием методов, описанных в статье, в контексте данных ситуаций:

1. Сын убрал игрушки.

2. Дочь помыла посуду.

3. Ребенок закончил четверть без оценок среднего уровня.

4. Ребенок разлил молоко.

5. Сын долго играет в компьютер и не идет кушать, когда его зовут.

6. Ребенок получил двойку и запись от учителя в дневнике.